ПОЛІТ В КОСМОС
Одного вечора мама попросила сина почистити картоплю.Він взяв ножик у праву руку картоплину вліву.І давай обрізати шкірочки! Але картоплинка вислизнула і прямо до печі.
- Мама буде сваритись. Подумав Влас.
І тут зайшла мама.
- Власе,я просила почистити, а не підсмажити картоплю!
- Вона сама вислизнула!Поскаржився на картоплину Влас.
- Ти ще скажи, що паркан зламала кукурудза.
- Але так і було! Відстоював себе Влас.
- На двір. Спокійно, але наполегливо сказала мати.
- Але я…
- На двір юначе! Підвищила голос ненька.
Влас вийшов за двері і сів на сходцях.
- І так завжди. Жалівся він собі.
- Що я не зроблю, відразу на двір.
- От, якби поїхати подалі звідси.
До Власа підійшов його товариш.
- Знов вигнали? Запитав Ярослав.
- Так.
- І, що тепер?
- Та! Через смажену картоплю.
- Що? Перепитав він у Власа.
- В мене з рук вислизнула картоплина.
- А далі що?
- І…В піч!
- А мене вигнали через корову.
- Ха,ха,ха.
- Смішно? А мені ні!
- Пробач!
- Пусте!
- Так що далі?
- Я зайшов у сарай тітки Раї.
- Ну?
- Побачив корову і подоїв її.
- Ати вмієш?
- Думав, що так!
- А вона що?
- Корова?
- Ні, тітка Рая.
- Взяла за вухо та відвела до матері.
- Боляче, певно.
- Навіть дякую не сказала!
- Знаєш, Яся! Давай зробимо ракету!
- А це ідея!
- Тільки б матеріал.
- Пішли до мене. Візьмем нашу стару діжку.
- Одну?
- А в Христини другу.
- А вона дасть?
- Дозволить, куди вона дінеться.
Думали тяжко буде, але з таким азартом справилися за пару днів, і ось вирішальна мить, а може навіть і сама головна:
- Як назвемо ракету? Запитав Ярослав.
- Давай «КР»?
- Тю, а чому?
- К—космічна, Р—ракета.
- Як для першої моделі ти навіть і прав!
- Упс. У нас скінчилась фарба!
- Що?! Як?!
- Може візьмем знову у Христини?
- Бери. А я покищо, відремонтую дверцята.
Готово! З радістю вигукнули хлопці. Ракета мала смішний вигляд. Дві срібні діжки причеплені 10 цвяхами. Велике відро - ніс, дверцята зі старого автобуса та скло від квартирки. В середині крісла з дідусевої машини, руль, газ, гальма, датчики все з звідтіля ж. І червоною фарбою написано «КР».
- Вилітаємо завтра після уроків.Сказав Влас.
- А що беремо з собою, потрібнож чимало запасів?
- Вирішимо завтра.
- Тоді до завтра.
І ось, така довгоочікувана мить старту…
- Пускай! Сказав Власу Ярослав.
- Ми летимо!
- Нажимай на газ та крути руль. Давав вказівки Ярослав.
- А,а,а,а,а,а…
- Що там?
- Д,д,д,д…
- Дерево?
- Ага!
- На ліво!!!
- Тримайся!
- За що?
- За сидіння!
- Я на ньому сиджу!
- Тоді застебни пасок безпеки!
- В мене його нема!
Мить і ракета вдарилась об дерево і почала котитися по землі. Банки розбились і огірочки з помідорчиками літали по всьому салону, наче під час справжньої невагомості . Буханка хліба літала мов скаженна. Пляшка з водою наштовхнулася на скло і вилилась Ярославу на штани. Раптом цвяхи, які скріплювали діжки не витримали перевантаження і повилітали. Хлопці покотились по землі і вилетіли в річку.
- Рятуйте! Крикнув Влас.
- Пливи до мене.
- Я плавати не вмію!
- Я зараз! Ярик підплив до товариша подав йому руку і вони вибрались на сушу.
- Я живий? Запитав Влас і сам не почув свого голосу.
- Так.З поверненням, капітане.
Тим часом нагодилася і мама Ясі.
- Синочку,Ярику, ти як?
- Добре мамо.
- Тоді тебе можна відсварити!
- Настасьє Іванівно,він ні причому це все я.
- Я телефоную твоїй матері! Суворо сказала вона.
- Ні,ні не треба!
- Алло. Надю,йди до лугу, тут твій шибенник з моїм космодром улаштували.
- Ага. Добре…
- Власе,що ти тут робиш?
- Ми з Ясьой хотіли в космос полетіти! Урочисто він сказав.
- Так, шибеник зараз ми підемо до дому!
- Бувай!
- Пока!
- Остапе, знаєш що Влас утворив знову?
- Не знаю. Звідки ж мені знати.
- Він літав у космос!
- Сину, вийдемо на східці.
- Ага.
- Ну! Розповідай як там було?! Допитувався тато.
- Ми не долетіли.
- Чому?
- Вдарились об дерево, полетіли в річку.
- Прикро!